Поява Свідків Єгови на Житомирщині - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Поява Свідків Єгови на Житомирщині

Книги > СИ в Житомирской обл.
Проповідування

«Свидетели Иеговы всегда стремились
использовать для проповеди самые эффективные,
самые современные методы и средства».
(С. Іваненко, доктор філософських наук [53: 47]).

„Тиняються на автобусних станціях” [87: 4], несуть „підлі антирадянські підступи” [90], розповсюдження „чорних намірів” [87: 4], „одверте підбурювання громадян до відмови від громадської діяльності” [90], „залякування Армагеддоном ”[91], „ладні топити кожного у ложці води” [87], „проповідь третьої світової війни” [88] – так називали місцеві газети проповідницьку роботу Свідків Єгови Житомирщини. Але що означала насправді проповідь Свідків Єгови? І чи справді вона мала антисуспільний та антирадянський характер?
Глибокий аналіз змісту проповідей Свідків Єгови показує, що вона у своїй суті не мала і не має антисуспільного та антигуманного характеру. Наводимо уривок із «експертного висновку за фактами протиправної релігійної діяльності організації "Свідки Єгови"», здійснений кафедрою релігієзнавства Російського державного педагогічного університету ім. А.І. Герцена. Коментуючи твердження попередньої експертизи про поширення проповіддю Свідками Єгови поглядів, що можуть привести «до формування ворожого ставлення до громадян, що не належать до організації "Свідків Єгови"», спеціалісти відповідають: «Жодного такого "погляду" експерт у своєму висновку не навів. Зрозуміло, не приведені в цьому документі численні аж ніяк не ворожі висловлення Свідків Єгови на адресу громадян, що не належать до їхньої організації. Процитуємо деякі з цих висловлень: Свідки Єгови "докладають зусиль, щоб дотримуватися принципу Ісуса "чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви" (Матвія 7:12). Вони намагаються добре ставитися до всіх людей, а не тільки до своїх братів по вірі чи друзів ”» [50: 134].
Щодо другого, найбільш поширеного твердження про антирадянський і політичний характер змісту проповіді Свідків Єгови, то на це відповідає відомий радянський учений, один з атеїстичних дослідників, автор книги „Истины” Свидетелей Иеговы” В.В. Коник: „Приведенные выше факты использования учения свидетелей Иеговы в современной идеологической борьбе между капитализмом и социализмом не дают, однако, оснований для встречающихся в нашей литературе утверждений о том, что данное религиозное течение является «не столько религиозной, сколько политической организацией». Для большинства верующих это, прежде всего религия, с помощью которой они надеются получить «вечную жизнь» в царстве божьем” [56: 78].
Свідки Єгови не раз особистим прикладом підтверджували свою абсолютну політичну нейтральність. Примітною в цьому випадку є історія з Володимиром Пуліковським (Рівненський район). Після того, як його заарештували за відмову від призову до лав армії, Пуліковського привели до слідчого на допит. Після бесіди зі слідчим на різні теми віровчення Свідків Єгови Володимиру пропонували підписати протокол допиту, де Володимир стверджував, що Армагеддон буде вчинений США нападом на СРСР. Він відмовився підписати цей документ, оскільки був переконаний, що проповідь Свідків Єгови не має ніякого політичного змісту. За це слідчий наказав три дні не давати йому спати. Лише через три дні витримки Пуліковського слідчий здався і викреслив цю фразу, сказавши: „Якщо всі комуністи були б такими як ви, ми давно б побудували комунізм”.
Проповідь за внутрішнім статутом громади вважалась обов’язком кожного віруючого. При цьому проповідницька робота не оплачувалася, оскільки Свідки Єгови діяли за принципом Ісуса Христа „дармо дістали, дармо й давайте”. Наснаги у цій роботі давало розуміння того, що ця діяльність могла змінити і змінювала багато людей, які вважалися „втраченими в суспільстві”. Внаслідок цієї роботи членами громади інколи ставали також найактивніші комуністи та офіцери радянської армії.
Найчастіше проповідували на автобусних та залізничних станціях своєї та сусідніх областей. У таких містах віруючі могли провести весь день. Хоча, через брак літератури у деяких районах не було такого виду служіння, як піонерування, проте, судячи зі слів керівника групи М.В. Абрамюка (м. Заріччя, Івано-Франківська область), у звітах вісники тих районів писали так зване „обіцяне”. „Обіцяне” – це кількість годин, проведених у проповіді, які обіцяє виконати член громади протягом року. При цьому ніхто не мав право вказувати, яку кількість годин повинен написати той чи інший Свідок в обіцяному. У кінці місяця всі члени конфесії повинні були здавати звіт своєму керівнику групи, а той – керівнику збору, далі – районному наглядачу, ті в свою чергу – обласному наглядачу, обласний наглядач передавав звіти в Управлінський центр, який вважався керівним для країни, а вже Управлінський центр передавав звіти в Бруклін (США). Звіти були кодованими для того, щоб працівники КДБ, перехопивши звіти, не змогли вийти на згадуваних у ньому людей.
Інколи в звітах існувала окрема графа „день Єгови”. Це так звана щомісячна одноденна проповідницька компанія. В окремий день місяця вісники особливо намагалися більше проповідувати. Проте такий розпорядок не був загальнопоширеним, а був місцевою традицією. Така графа була у вісників в м. Новоград-Волинському та м. Полонне (Хмельницька область).
„Найголовніше завдання в проповіді – розповідає О. Борцова (м. Житомир) – було попередити всіх про Армагеддон”. І оскільки ШТС тоді на Житомирщині не було, то робили це, за словами Оксани Борцової, не зовсім толерантно. Саме завдяки таким методам Свідки Єгови і накликали на себе такий шквал невдоволення зі сторони оточуючих та пильний нагляд КДБ. Проте це не злякало віруючих – вони придумували різноманітні способи, аби продовжити свою діяльність. У Житомирі, за словами Н. Антоняк (м. Житомир), „сестри проповідували в черзі”, тобто голосно говорили між собою на біблійні теми, а коли хтось з черги цікавився почутим, підключали і його. А іноді жінки проповідували навіть працівникам КДБ та міліції. Анастасія Говорухіна (м. Новоград-Волинський) розповідає, що коли їх за благовісництво затримали працівники правопорядку, то між ними відбулась така бесіда:
- „Ви знаєте, що ми можемо вас заарештувати і посадити у в’язницю”
- „Знаємо. Але у в’язниці ми теж будемо проповідувати „
- „Тоді ми вас виселимо у Сибір”
- „І там теж є люди!”
Часто місцем проповіді були навіть судові засідання, на яких засуджували Свідків за їх релігійну діяльність. С.С. Скиба (м. Коростень) згадує, що коли на суд над ним „органи” запросили біля 80 чоловік для „залякування”, то Станіслав відмовився від адвоката, щоб мати можливість публічно пояснити свою позицію та віровчення. Хоча вирок суду залишився незмінним – один рік позбавлення волі у Копиченській в’язниці, присутні стали на сторону Станіслава, оскільки зрозуміли, що він не кримінальний злодій, а віруюча, порядна людина.
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню