Забезпечення віруючих релігійною літературою - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Забезпечення віруючих релігійною літературою

Книги > СИ в Житомирской обл.
Забезпечення віруючих релігійною літературою
„Люди тоді перестають думати,
коли перестають читати”
(Дідро)

Релігійна література в духовному житті кожного Свідка Єгови грає найважливішу роль. Майже кожне богослужіння цієї громади не обходиться без використання або цитування біблійних публікацій Товариства "Вартової Башти". Такого особливого ставлення до періодичних релігійних видань, як у Свідків Єгови, не спостерігається в жодних інших протестантських конфесіях. Наприклад, за словами єпископа пятидесятницької церкви, у прихильників цієї конфесії єдиної літератури не було і навіть до цього часу немає, а в часи радянського правління п'ятидесятники взагалі не мали ніяких релігійних видань, окрім Біблії. Так сталося через те, що релігійна література, яка не підтримувала комуністичні ідеї, була суворо заборонена правлячою партією. Однак Свідки Єгови, не зважаючи на будь-які труднощі, все одно намагалися ніколи не залишатися без т.зв. „духовної поживи”.
Однією з причин такого піднесеного ставлення до релігійної літератури Свідками Єгови перш за все є її консолідуюча (об’єднуюча) роль. В усіх куточках області, країни та всього світу одна і та сама стаття із чергового номера "Вартової Башти" розбиралася майже одночасно. Такий порядок приводив до єдиної форми проведення зібрання, єдиного розуміння біблійних істин, єдиного теократичного устрою в зборі та автоматично виключав відступництво і будь-яку автономію в конфесії.
Вищезазначене досягалося також завдяки своєрідному характерові інформації, поданої в різних номерах "Вартової Башти". У цьому журналі, крім розуміння біблійних учень, подавалися (і подаються) вказівки про визначений єдиний для всіх порядок проведення богослужіння, керівництва в громаді, організацію теократичного устрою зібрання тощо. На сторінках журналу організація навіть звітується про виконану роботу членами релігії. Все це допомагає віруючим відчувати себе частиною єдиної всесвітньої організації, що піклується про їхній духовний стан.
Наявність у всіх вісників збору періодичних номерів „Вартової Башти” та „Пробудись” вважалась першочерговим завданням для керівників громади [19: 411]. І кожен керівник робив усе можливе, аби виконати свою функцію, хоча це і було пов’язане з багатьма труднощами. Найбільшими проблемами вважалося друкування літератури, її доставка та зберігання.
Друкували літературу в основному двома способами. Перший – випуск друкувальними машинками та ротаторами – був поширений переважно в післявоєнний період . Публікації, надруковані таким способом, були мало поширені в регіоні, лише окремі Свідки Єгови мали такі публікації, передані їм із західноукраїнських земель або з Сибіру.
У 1963 році управління організації вирішило перейти на інший метод друкування – фотоспосіб. З Комітету країни через районних наглядачів місцевим старійшинам на спеціальних, таємних зустрічах, про які йшла мова в попередньому розділі, передавали мікроплівки 27,5 см завдовжки та 1,5 см завширшки. На трьох таких мікроплівках вміщався номер в 24 сторінки. Старійшини повинні були потурбуватися про те, щоб зробити фото з цих плівок та розмножити їх з розрахунку один примірник на одну групу. Оскільки груп було багато, то з присланої мікроплівки часто робили копію на стандартну фотоплівку, щоб усі могли вчасно отримувати фотожурнали.
Хотілось би більше зупинитися на описі фотодрукування публікацій Товариства "Вартової Башти" в так званих „фотодрукарнях”. Достовірно відомо, що така фотодрукарня була в Новоград-Волинському. Також літературні потреби Житомирської області задовольняла „фотодрукарня” в Шепетівці (Хмельницька область). Фотопроявка та розмноження номерів в таких майстернях проводилися вночі при затемнених вікнах. Такий процес, у більшості випадків, проходив 2 рази в місяць, тому за одну ніч потрібно було надрукувати від 200 до 500 фотокадрів, а якщо при цьому копіювалась і якась інша публікація, наприклад, книга, то робилося приблизно 2 000 фотографій.
У „фотодрукарнях” працювало від одного до шести чоловік. Однак у середньому в таких майстернях працювало двоє осіб. У кожного з присутніх було своє завдання, а робота була одноманітною і навіть шкідливою. У Петра Кривенка (м. Шепетівка, Хмельницька область), наглядача міста Шепетівки, і до сьогодні залишилися місця пошкоджень на нігтях рук від хімікатів, якими користувалися при проявці.
„Друкування” в таких майстернях було пов’язано з іншими труднощами і, по суті, було небезпечною для присутніх там справою. За участь у друкуванні та поширенні релігійної літератури, яка вважалась „антирадянською”, карали до 25 років ув’язнення. Тому доводилося бути особливо обережним – інколи, як розповідає І.С.Чубай (м. Полонне, Хмельницька область), у таких майстернях, щоб не привертати уваги сторонніх, Свідки Єгови намагалися між собою навіть не говорити.
Крім цього, літературу розмножували кустарним методом – переписували під копіювальний папір або друкували на машинці на роботі. У старійшини з міста Новоград-Волинський С.М. Іванцова (м. Новоград-Волинський) збереглась до цього часу друкувальна машинка невеликого розміру, на якій друкували пісенники для місцевих потреб. Але, як говорить сам Іванцов, робили це не часто, зрідка.
Цікаво, що через те, що літератури було не так багато, деякі із Свідків Єгови використовували в проповіді свої вірші. Приклади таких віршів в авторстві С.С. Скиби (м. Коростень) подані в додатку цієї книги.
Збереження великої кількості літератури в одній будівлі було небезпечно для господаря, тому намагалися якомога швидше розповсюдити її серед груп зібрання. Відповідальний „брат” роздавав примірники журналів керівникам груп, а ті після колективного обговорення номера , передавали журнал на деякий час членам цієї групи для його індивідуального перегляду.
При цьому важливо було також добре сховати літературу, оскільки каралося навіть читання таких публікацій. А місця схованок були різноманітні: в подушках, газових плитках, у ніжках стола, між газовими трубами, тощо. А сім'я Кожухар (м. Ямпіль, Вінницька область) мала схованку навіть під підлогою свого дому.
І хоча література, як було зазначено в цьому розділі, мала для Свідків Єгови досить велику інформаційну, керівну та об’єднуючу роль, головним джерелом для їхньої віри залишалася Біблія [50: 55]. Наприклад, Н. Павлюк (с. Двірець, Житомирський район) отримала релігійну літературу Товариства "Вартової Башти" лише після конгресу 1989 року в Польщі. За її словами, основне, що допомагало їй до цього витримати різноманітні випробовування віри, – це була втішлива звістка з Біблії.
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню