Організаційна структура Свідків Єгови - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Організаційна структура Свідків Єгови

Книги > СИ в Житомирской обл.
Організаційна структура Свідків Єгови 
в Житомирському регіоні
«Керівник, який впроваджує зміну,
повинен мати чуйність соціального
працівника, проникливість психолога,
витривалість марафонця, чіпкість бульдога,
самостійність пустельника й терпіння святого.
І навіть коли він має всі ці риси,
успіху не гарантовано».
(Підручник з менеджменту)

Організація релігійного процесу у Свідків Єгови має чітку і відшліфовану структуру. Часто в колі віруючих така організація називається теократією.
Сьогодні існує кілька ланок у керівництві цієї конфесії в більше як 230 країнах, де виконується проповідницька праця. Загальні вказівки надходять з Керівного органу, що знаходиться у всесвітньому центрі в Брукліні (Нью-Йорк). Кожного року Керівний орган посилає своїх представників у різні регіони світу для зустрічі з представниками філіалів тих чи інших країн. З Брукліна також посилаються рекомендації та вказівки у всі філіали більш ніж 100 країн світу. У філіалі є Комітет філіалу, котрий складається приблизно з трьох — семи членів, які мають призначення наглядати за роботою у країнах, що входять у сферу їхніх повноважень. Деякі філіали мають друкарські заклади, інші працюють зі швидкісними ротаційними машинами (потреби українського населення обслуговує німецький філіал). Країну або територію, що обслуговується певним філіалом, поділено на теократичні області, які, у свою чергу, поділено на райони. Кожний район складається з близько 20 зборів. Обласний наглядач по черзі відвідує райони у своїй області. Щороку проводяться два районних конгреси. Районний наглядач відвідує кожний збір у районі зазвичай двічі на рік, щоб допомогти Свідкам організовувати і виконувати працю проповідування на призначеній їм території [78: 25].
Місцевий збір (громада) та його Зал Царства (культова споруда) є центром для проповідування у своїй місцевості. Території зборів поділено на невеликі ділянки. Ці ділянки доручено окремим вісникам, котрі докладають зусиль, щоб відвідати людей і порозмовляти з ними в кожному домі [78: 25]. Збір налічує від декількох до 200 вісників. Керування справами громади беруть на себе призначені старійшини, які виконують різні обов'язки . Їм допомагають службові помічники . Праця старійшин і службових помічників не оплачується.
Збір є також центром і в територіальному плані. Він складається з декількох груп, які можуть бути за декілька кілометрів одна від одної. У такому випадку збір бере на себе обов’язок забезпечити групи літературою та направити уповноваженого для забезпечення богослужіння в цій групі .
На початку 70-х років з початком зародження та безперервним поступовим становленням громади Свідків Єгови в Житомирській області організаційна структура була дещо іншою. Аж до 1990-х років на Житомирщині не було жодного збору, діяли лише окремі групи. І цікаво те, що керування групами в регіоні проводилося не одним, а декількома підпільними центрами (зборами). У цьому плані Житомирська область була розділена на дві частини (дивіться карту №1).
Першою, значно більшою частиною області, керував збір м. Шепетівки (Хмельницька область). До її складу входили групи з м. Бердичева, Новоград-Волинському та Житомира. У більшості випадків мешканцям Житомирщини на зібрання доводилося їздити в Шепетівку. Пізніше зустрічі почали проходити в Новоград-Волинську, а згодом і в м. Житомирі. На місцях керували наступні люди:
А.Грогуль – роз’їзний наглядач теократичного району, що включала в себе Житомирську, Хмельницьку та Рівненську область. Він вів щомісячні зустрічі в м. Рівне, на яких давалися організаційні вказівки всім наглядачам зборів.
М.Никитюк – керівник Новоград-Волинської групи, старійшина, в минулому майор Радянської Армії. Його знають як розумного промовця, гарного організатора та ревного проповідника. У 1981 році засуджений до 4 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії з виселенням на 4 роки.
П.Кривенко (м. Шепетівка) – керівник шепетівського збору, досить часто їздив на Житомирщину, допомагаючи місцевим Свідкам Єгови. У 1975 році зазнав ряду особливо жорстоких переслідувань – примусове перебування в психіатричній лікарні, побої офіцерами Радянської Армії, ув'язнення в 1975 році, ШІЗО тощо. Знаходився в центрі подій, пов’язаних з діяльністю Свідків Єгови на Житомирщині та Хмельниччині. Зараз міський наглядач м. Шепетівки.
П.Рудюк – один із перших Свідків Єгови Житомирщини повоєнного часу, керівник та організатор першої в області групи Свідків Єгови в м. Бердичеві. Був контужений на війні, що вплинуло на його емоційну нестриманість у розмовах з „нетолерантними” працівниками КДБ. Співвіруючі говорять про нього як про досить щиру людину. Зазнав особливо частих переслідувань від КДБ та рідних В. Поліщука (сусідів). У 31.01.1983 році був ув’язнений за статтею 209 ч. 1 Карного кодексу УРСР [121]. На підставі цієї статті суд засудив П.Н. Рудюка на 4 роки позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудових колоніях суворого режиму з конфіскацією 50 процентів майна [90].
П. Адамчук (м. Рівне) – певний час їздив у Бердичів та інші міста Житомирщини, допомагаючи місцевим Свідкам Єгови. За свої переконання сидів у в’язниці з 1975 до 1978 року. Через ту ж причину був позбавлений 4 розряду на роботі, підданий публічному осуду.
М. Усик (м. Рівне) – Свідки Єгови Житомирщини пам’ятають його серед керівників та промовців шепетівського збору. Оскільки в минулому був активним комуністом та агітатором, звертав на себе особливу увагу з боку державних служб. В місцевій пресі м. Рівне проти нього було написано декілька статей викривального характеру, а на роботі організовані спеціальні зібрання, на яких обговорювалась релігійність Усика. Для уникнення арешту був змушений на певний час виїхати до Сибіру.
С.Іванцов (м. Новоград-Волинський) – старійшина в м. Новоград-Волинський, керував громадою в часи легалізації (легітимації). В часи заборони за вказівкою КДБ за Іванцовим чинився особливий нагляд.
О. Якубовський (м. Новоград-Волинський) – старійшина м. Новоград-Волинський. Активно допомагав керівникам у друкуванні літератури та проведенні богослужіння. Зараз міський наглядач м.Новоград-Волинський.
В. Рейда (м. Новоград-Волинський) – у його будинку робили фотокопії журналів. У часи заборони активно допомагав старійшинам збору.
Друга частина області (Малинський та Радомишльський район) підпадала під „юрисдикцію” київського збору (до речі, історія Свідків Київської області в основному мала витоки саме з цієї громади ). Керування громадою в цій території області взяли на себе такі люди :
С. Скиба – керівник групи Свідків Єгови в м. Коростень. До того, як стати членом громади Свідків Єгови, перебував у так званій опозиції . Певний період залишався одним Свідком у радіусі 100 км. При майже рівній віддаленості обох центрів їздив як на київські, так і на шепетівські збори. За свої переконання був засуджений на один рік позбавлення волі у Копиченській в’язниці Тернопільської області. Крім того, над Станіславом Степановичем працівниками автопарку був здійснений громадянський суд.
М. Яценюк – керівник київської групи та активний Свідок Єгови з м. Києва. Перші організовані зустрічі на Київщині проходили саме в його оселі. Його квартира знаходилася під особливим наглядом КДБ, тому всі розмови в помешканні пильно прослуховувалися. Іноді обшуки та облави проходили через декілька годин.
Також особливо відзначилися в керуванні громадою такі люди, як В. Шевчук (м. Хмельницький), Е. Колесник (м. Київ) та ін.
Але „саджанці віри” в цьому регіоні були посаджені не лише хмельницькими та київськими Свідками, а й віруючими з усієї України та навіть всього СРСР. Про це звітувалося і органами влади [120: 1]. Наприклад, у документі міського відділу релігії зазначалося, що на територію Житомирської області деякі представники конфесії прибули з таких країв, як Воронезька, Читинська, Пермська область, Красноярськ та Іркутськ (Росія). Також відомо про зв’язки Свідків Житомирщини зі своїми співвіруючими з Югославії, Молдови, Рівненської, Івано-Франківської, Волинської, Вінницької, Львівської, Закарпатської області. А за словами С.М. Іванцова (м. Новоград-Волинський), „саджанці віри” з Житомирщини були перенесені і в м. Мурманськ (Росія).
Проте, незалежно від такого розділення сфери керівництва над віруючими області двома зборами, Свідки Єгови на Житомирщині залишалися єдиними завдяки центральному управлінню, яке виключало будь-які прояви автономії або незалежності окремих груп. На місцях старійшини прагнули якомога більше дотримуватися вказівок крайового бюро (комітету країни) і відмовлялися від реєстрації, яка фактично означала відхід від централізації та співпрацю з владою.
Олег Голько у своєму дослідженні [49: 56] наводить умови такої реєстрації для Свідків Єгови: звільнення з в’язниці всіх Свідків Єгови, котрі погодяться на співпрацю з владою, легальне друкування релігійних журналів Свідків Єгови в друкарнях СРСР, однак під цензурою влади, легальне користування Біблією, але тільки у межах свого житла... Зв'язок з Бруклінським Центром не заборонявся, але все листування повинно вестися через офіційні державні органи СРСР. Крім того, потрібно було передати органам влади списки та адреси всіх віруючих Свідків Єгови на території СРСР. І основне — Свідками Єгови в Радянському Союзі повинна бути визнана існуюча ідеологія, побудова атеїстичного комуністичного суспільства як така, що схвалена Богом, і у своїх молитвах та проповідях Свідки Єгови зобов'язані були просити Бога, щоб дарував довгі роки життя й успішну діяльність вождю Й. Сталіну і членам Політбюро ЦК Компартії Радянського Союзу . Такі „вимоги, при дотриманні яких Свідків Єгови обіцяли вивести з підпілля – зазначає доктор філософських наук, діючий член Міжнародної академії інформатизації Микола Семенович Гордієнко, – організація та її члени прийняти не могли, тому що це привело б їх до самоліквідації і відречення від власних релігійних переконань” [50: 32].
Саме тому в Житомирській області в документах відділу релігій Свідки Єгови значилися як незареєстрована громада [113; 119]. Проте на певну співпрацю з владою пішли інші релігії, що потягло за собою певні наслідки. За „мирне співіснування” з радянською владою керівники конфесій нерідко згадували політику партії в своїх релігійних доповідях. Як приклад таких взаємин нижче наводиться текст проповіді протоієрея села Левковичі в Овруцькому районі: «...Наша церковь, как в годы Отечественной войны, так и сегодня не была и не будет посторонним наблюдателем.…Все мероприятия партии и правительства находят горячий отклик в сердцах верующих. Особенно нас радует план десятой пятилетки…Следование сегодня коммунистической партии – значит быть верным последователями Иисуса Христа» [111].
До певних компромісів вдалися п'ятидесятники та баптисти. Баптистам це дало змогу легально діяти, хоча не всі згодилися на такі компроміси, і як наслідок – розкол. У кінці 70-х років разом із зареєстрованою частиною євангельською християно-баптистською церквою (45 громад) в області діяло 11 окремих незареєстрованих громад цієї ж конфесії та 7 громад Ради Церков, що також не бажали зареєструватися. П’ятидесятницькій конфесії запропонували об’єднатися з іншими релігіями, що в основній більшості вони і зробили [7: 289]. Хоча, як повідомляє єпископ п’ятидесятницької релігії, голова об'єднання ХВЄП Житомирської області Микола Камінський, це далеко не всім сподобалось. В одному із документів ДАЖО наводиться коментар члена ХВЄ: «Нас убаюкивать не надо. Мы не пойдём на объединение с зарегистрированными, мы верующие, а не безбожники» [114]. 
Свідки Єгови не бажали йти на компроміси з владою, об’єднуватися з іншими релігіями та згоджуватися на автономію. І для підтримання єдиної лінії керівництва в місті Рівне щомісячно проводились „службові зустрічі”, куди з’їжджалися керівники окремих груп. Тут вони обмінювалися досвідом, отримували вказівки від районного наглядача та здавали звіти з проповідницької діяльності. У Державному архіві Рівненської області є навіть архівні документи , які підтверджують наявність таких зустрічей та здійснені на них облави .

Історично-філологічна довідка:
У часи заборони діяльність Свідків Єгови, особливо в післявоєнний її період, для позначення внутрішньої структури управління Свідків Єгови використовувалась особлива термінологія. Такі невживані сьогодні терміни були запозичені, швидше всього, з Польщі, де певний час знаходився керівний центр для Свідків Єгови в Україні. Подаємо розшифровку цих термінів: „крайове бюро” – керівний комітет країни, сьогодні – комітет філіалу в складі Управлінського бюро; „слуга обводу” – спеціальний роз’їзний наглядач, сьогодні – районний наглядач; „слуга групи” – керівник збору, сьогодні цю роль виконує рада старійшин; „слуга кілки (студії)” – керівник окремої групки, сьогодні – наглядач книговивчення або слуга книговивчення. Зустрічалися також і такі терміни: “слуга оголошення” – чоловік , який відповідав за розповсюдження літератури серед членів збору, сьогодні – відповідальний за літературу; „стрефа” – організаційна ланка, що об’єднувала декілька зібрань, сьогодні – теократичний район [51: 23; 58: 67]; „студія” – зустрічі з зацікавленою особою для вивчення Біблії, сьогодні – біблійне вивчення.

Недаремно така форма теократії в Товаристві Свідків Єгови була відзначена релігієзнавцем С. Головащенком як особливо „централізована та дисциплінована” [7: 208].
Досягти такого налагодженого порядку на місцях було нелегко. Наприклад, в одному із документів відділу у справах релігії зазначено, що групою керували „сестри, що не є традиційним”. Справді, серед Свідків Єгови є така традиція, що керівництво в громаді беруть лише чоловіки. Тільки при відсутності посвячених, охрещених чоловіків керівництво тимчасово перебирають до своїх рук жінки. Тому, щоб не допустити постійності цього процесу, в такі місця намагалися обов'язково посилати чоловіка. І тоді, як згадують очевидці, справа керування на місцях ставала більш теократичною та організованою. Хоча для цього потрібно було багато що зробити. Навіть для того, щоб оформити промову для виступу, їм доводилося сидіти не одну ніч, збираючи інформацію зі старих джерел (оскільки плану доповідей тоді не було), а потім, стоячи на ногах по декілька годин, виступати в холодних та мокрих лісах.
Такий продуманий до дрібниць розклад не міг не бути поміченим органами влади. Як відзначив П.Л.Яроцький, „організаційний поділ, строга конспірація, постійний зв'язок через Польщу із зарубіжними центрами Свідків Єгови в Європі і США, постачання нелегальними каналами літератури й звітування про організаційну, проповідницьку діяльність Свідків Єгови в Україні перед Бруклінським центром для тоталітарного сталінського режиму було небезпечним і зухвалим викликом. Зделегалізована і заборонена по всьому Радянському Союзу "антирадянська секта" не давала спокою режимові” [19: 411].
Так, бути серед керівництва громадою було особливо небезпечно. За такими людьми проводився особливий і пильний нагляд, навіть у чергах в магазині їм не давали спокою, стежачи за їх проповідницькою діяльністю. Нерідко також керівників, або „відповідальних братів”, садили у в’язницю за їх „антирадянську діяльність”. Проте в самій в’язниці таких чоловіків поважали, і як розказує П.Адамчук (м. Рівне), коли одні в’язні з негативними намірами хотіли щось від Свідків, то інші, заступаючись за них, говорили: „Не чіпайте їх! Ми злочинці, а вони сидять за ідеї, як Ленін!”.
Керівники громади Свідків Єгови не були високоосвіченими людьми, але свою справу, завдяки програмі внутрішнього навчання відповідальних осіб, т.зв. „відповідальні брати” робили майже досконало.
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню