Поява Свідків Єгови на Житомирщині - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Поява Свідків Єгови на Житомирщині

Книги > СИ в Житомирской обл.
Поява конфесії на території області
„Цей малий стане тисячею,
і наймолодший народом міцним!”
(Біблія, Ісаї 60:22).

Свідки Єгови на Житомирщині мають свою давню, багату, цікаву та неоднозначну історію. Віра в Бога та в Біблію, як не лише джерело літературних образів, а й як в основний закон життя, про що зазначено в першому розділі цієї книги, була притаманною рисою українців. Тому релігійність, яку несли Свідки Єгови, не була чимось незрозумілим та чужим для України та Житомирщини зокрема.
Історія Свідків Єгови на Житомирщині має свої витоки ще з початку ХХ століття. Такий висновок можна зробити, судячи із листа Якуба Ґотліба до редакції журналу „Вартова Башта”, опублікований у номері за 1 липня 1926 року в статті „Блаженні милосердні, бо такі будуть помилувані”. Це була подяка за літературу одного німця. Ось його повний зміст, який подано в оригінальному стилі:
„Кохані Брати в Господі Ісусі Христі! Я щиро вам дякую за вашу літературу, що ви нам вислали. Я отримав від вас дві Вартові Башті і дві книжочки, котрі мені дали велику радість. Я зараз роздав її людям. Кохані, в нас на Волині є около 100 німецьких братів, а Українців, ще нема в правді тільки що інтересуються. Надіюся, що коли буде література о правді, то незабаром і брати будуть, бо нарід жадний слова правди. Літературу можна висилати до нас, але в (реґістрованім) оплаченім листі, то напевно зайде. Се коштує, але инакше то не допускають. Ми отримали з Німеччини співанники, і Гарфу, як є на українській мові, то ми дуже бажали би мати.
Ваш брат – Якуб Ґотліб (Німець). – Житомір, Україна ” [66].
Слово „брат ”, яким підписався Якуб Ґотліб, свідчить про те, що він був членом організації Свідків Єгови (чи Дослідників Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови) або принаймні вважав себе та інших 100 чоловік членами цієї конфесії. На жаль, подальша доля цих німців невідома. Серед статистики, описів, реєстрацій та інших документів, які знаходяться в ДАЖО, будь-які згадки про цю групу знайдені не були. Залишається лише робити припущення про те, що з ними сталося далі і чому ніяких відомостей про них немає. Ймовірно, ця група просто не зареєструвалася в офіційних представників влади згідно з вимогами, які встановлювало радянське законодавство. А можливо, вони переїхали в іншу частину України чи в Німеччину, на свою батьківщину, або навіть були виселені, як це, наприклад, зробили з пастором п’ятидесятників Т. Адольфом у м. Коростені. Так, зазнали німці репресій 30-х рр. саме з огляду на національну належність із стандартним звинуваченням “за шпигунство”. Чимало німецьких сімей, що були добрими господарями і не бажали йти до колгоспу, були розкуркулені і виселені. А з початком Другої Світової війни радянський уряд примусово виселив представників німецької національності з прикордонних районів. Решту, що залишилися після цих "великих переселень", забрали із собою до Німеччини як "фольксдойчів” відступаючі німецькі війська [34: 146].
Історична довідка:
В другій половині 1930-х років пройшла остання хвиля репресій організована органами НКВС, яка торкнулася і релігійних діячів. У Житомирі за приналежність до „контрреволюційної шпигунсько-монархічної організації” було страчено 56 колишніх священнослужителів. У Малинському районі „викрили контрреволюційну сіоністську організацію”. Усі вироки розстрілу у 1937-1938 роках виконувалися в Житомирі й Бердичеві. На думку дослідників, на Житомирщині було репресовано понад 38 тисяч громадян, а також вислано з постійного місця проживання та позбавлення майна з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством близько 30 тисяч чоловік [18: 119]. Крім цього, відомі випадки розстрілу віруючих німців на території Житомирщини в 1937 році („Справка о реабилитации Шитека Альберта Михайловича №10/16986-П от 29.12.1994г.” и доповнення до неї від 26 квітня 1995 року).
Про кількість цієї німецької групи ми теж не можемо говорити однозначно. Хоча Якуб Ґотліб зазначив, що їх є біля ста чоловік, але їх, можливо, було і більше. У біблійних традиціях, як і в деяких народів та релігійних групах, було прийнято рахувати кількість людей по чоловіках (порівняйте перший розділ від Матвія та 1 Хронік 5 розділ 17,18 вірші). Якуб Ґотліб також згадує лише „братів”, при цьому нічого не зазначає про кількість дітей та жінок.
А щодо часу появи цієї групи, то історик і спеціаліст з українознавства Н.В. Рудницька та інші відомі науковці (Вальтер Кун, Николаус Арндт і т.д.) стверджують, що німці на території області були раніше і, що цікаво, в переважній більшості були протестантами (євангелістами) [28: 13-19; 2: 19]. Тому не виключено, що частина із цих ста чоловік та їхніх сімей на Житомирщині (тоді – частина Волинської губернії) з'явилися набагато раніше від згаданої дати. Крім того, в Щорічнику за 2002 рік повідомлялося, що у 1912 році німецький філіал Дослідників Біблії опублікував велике оголошення в календарі, який був поширений також в Україні. Після цього німецький філіал отримав близько 50 листів від людей з України, які хотіли отримати книгу “Виклади Святого Письма”, а також передплатити журнал “Вартова Башта”. Філіал підтримував зв’язок з зацікавленими, поки не спалахнула війна 1914 року [82: 122]. Такі зацікавлені, як показують факти, могли бути і на Житомирщині.
У будь-якому разі, судячи з великої потреби в релігійній літературі серед українського населення, місцевий люд був „жадний слова правди”, тобто слухачів проповіді Дослідників Біблії було багато. Тому, за передбаченням самого Ґотліба, планувалося, що „брати будуть” і серед українців на території регіону. Так, за дослідженнями С.І. Жилюка, протягом 1921-1924 років щорічний приріст протестантських громад в Україні складав приблизно 150-200 % [13: 162]. А на середину 1925 року, за даними ВАК при ЦК КПБ(У), кількість „раціоналістичних сектантів ” (до яких прирахували і Свідків Єгови) зросла в 6 разів, що становило 1578 громад [13: 162].
Звичайно, тут недоречно порушувати питання про те, хто стояв біля витоків цієї конфесії в Україні: західні українці чи житомиряни... Але лист Ґотліба однозначно говорить про досить давню історію Свідків Єгови на території Житомирської області та про велику духовну потребу місцевого населення. Це підтверджує також і звіт роз’їзного наглядача , опублікований у „Вартовій Башті” за 1 січня 1927 року [69: 15]:
«Праця на Великій Україні. Тут треба сказати, що єще майже нічого не роблено, помимо зусильних старань — видко, що єще не прийшов на се назначений час був. Треба згадати, що на подані адреси братами вислані книжки, принесли свій овоч, на які ми вже з кількох сторін Київської і Волинської ґубернії отримали відповідь а з тим і проханнє о ще більшу висилку. Найбільше цікавим для заінтересования є Божий плян та книжка Фотодрама, яка обнимає картини і в скороченню подає історію світа.. Маємо надію в Бозі через Господа Ісуса Христа, що з сим роком Господь побільшить і поблагословить нам нашу нагоду в його службі».
Роз’їзний наглядач повідомляє, що замовлену літературу вислали в різні куточки Київської та Волинської губернії. Особливо цікавила місцевих жителів книга фото-драма „Сотворення”. Нагадаймо, що Житомирщина входила в обидві ці губернії, тому фото-драма та інші видання Товариства "Вартової Башти" певно були прислані і на її територію. Свій звіт наглядач закінчив надією на „побільшення нагоди” проповідування в цих краях. Через декілька десятків років його надія справдилась.
Якщо вірити „Підтвердженню”[125], підписаному роз’їзним наглядачем Ананієм Грогулем, то Свідки Єгови знову з’являються на Житомирщині одразу після війни, а саме в 1946 році. Ананій Грогуль, не зазначив як це сталося і з якою метою члени громади прибули на Житомирщину (точніше в Житомир). Скоріше за все, поява Свідків Єгови була пов’язана не з постійним проживанням на території області, а з короткотривалою благовістницькою роботою. Це узгоджується з практикою Товариства, оскільки зразу після війни серед віруючих лунав заклик до активно-проповідницької роботи в інших віддалених місцевостях – Східній Україні, Сибіру тощо .
Відомо також те, що в місто Малин (Житомирська область) після війни з Югославії приїхав Володимир Альбертович Шитік, який дотримувався вчень Свідків Єгови, проте не був членом цієї організації. Тут він одружився з Надією Миколаївною, і через деякий час вони переїхали в Росію, де і прийняли хрещення (стали членами організації) в 60-х роках. На Житомирщину подружжя повернулося лише в 1970-х роках.
Недалеко від Малина на станції Ірша, проживала Г.З.Степаненко, яка вважається першим Свідком Єгови повоєнного часу. Галина Зінов’ївна була репресована в 1950 р. Під час ув'язнення 1950-1956 роках познайомилася зі Свідками Єгови. Після звільнення стає активним членом громади, продовжуючи проживати на ст. Ірша .
Про результати проповідування та діяльності Свідків Єгови в повоєнні часи, на жаль, нічого невідомо. Ніяких документальних згадок про Свідків до 70-х років знайдено не було. Найдавнішою архівною згадкою про Свідків Єгови вважається «Справка о некоторых явлениях в деятельности религиозных организаций...в г. Бердычеве» 1977 року, де подається звіт про усі незареєстровані конфесії м. Бердичева [113: 122]. У документі зазначалося, що на 1977 рік в області вже було 30 „сектантів-єговістів”, себто владою підтверджувався факт існування конфесії на території області ще до 1977 року. Проте більш конкретно про появу та діяльність Свідків Єгови на Житомирщині відзначено в документі відділу у справах релігій при облдержадміністрації. У цьому документі зазначено, що „перші спроби організованої релігійної діяльності незареєстрованих груп „свідків Ієгови” відносяться до 1976-1978 рр. Під впливом існуючої з післявоєнних часів активної групи віруючих з м. Шепетівка Хмельницької області з’являються осередки ієговістів в м. Житомирі та м. Нов.-Волинському”. Однак керівники релігійної громади того часу відзначають, що „перші спроби організованої релігійної діяльності” були ще раніше від вказаної дати. Так, П.М. Адамчук (м. Рівне) згадує, що почав їздити в Бердичів (саме тут почалися перші організовані зустрічі) для доставки релігійної літератури, збору звітів з проповідницької роботи та проведення „Спомину” ще в 1971 році. Як згадує Петро Макарович, на місцях уже тоді регулярно проводилися зустрічі в кількості 7 чоловік , з Житомира на „студію” їздив Екельт, німець за національністю. Проводив студію Павло Рудюк, який, за даними місцевої преси, хрещення „прийняв у 1972 р. від „братів” з Ровенської та Львівської областей, проживаючи уже в Бердичеві” [89]. Інший керівник групи Петро Михайлович Кривенко (м. Шепетівка, Хмельницька область) згадує, що їздити почав до Бердичів з 1972 року, а регулярно відвідувати групу взявся з 1973 року. Петро Михайлович робить припущення про те, що саме Екельт і був першим Свідком серед тієї групи, оскільки віровчення Свідків прийняв одразу після війни.
Пояснювальна архівознавча довідка:
Крім вказаних в додатку трьох архівних джерел, інших документів в ДАЖО знайдено не було. Хоча Свідки Єгови існували як незареєстрована конфесія в усіх куточках області, але місцева влада воліла не згадувати про неї навіть у статистиці. Ця релігія вважалася найреакційнішою , тому для боротьби з нею потрібно було застосовувати особливі заходи . Також висувається припущення, яке поділяється і деякими працівниками облдержадміністрації, про штучне знищення архівних документів або їх таємне переховування. Щодо самих Свідків Єгови, то вони прагнули не мати на руках докази про їх релігійну діяльність, тому намагалися не вести ніяких записів та переписок. Усі ж документи від місцевої влади (штрафні квитанції, вирок суду, відповідь на скарги тощо) Свідки знищували, щоб нічого не нагадувало про переслідування, яких вони зазнали.
Подальше розповсюдження релігії в області в більшості випадків відбувалося залізничними дорогами (дивіться карту №2). Свідки Єгови з'являлися в таких місцях, як Ірша, Коростень, Новоград-Волинський, Малин, Овруч та Олевськ. Про діяльність Свідків в останньому місті є документальні згадки. Першим Свідком Єгови на території цього міста була Варвара Захарівна Алексеєнко (м. Новоград-Волинський), яка приїхала сюди з Казахстана до рідної матері. У місті, як зазначено в документі [133], Варвара „настойчиво проповедовала учение «общества свидетелей Иеговы»”, за що була затримана, а потім і ув’язнена на 3 роки спочатку в Житомирській, а потім і в Харківській в’язниці.
Однак, незважаючи ні на що, громада Свідків Єгови в області продовжувала діяти та зростати...
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню