Історія громади в м. Малині - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Історія громади в м. Малині

Книги > СИ в Житомирской обл.
 
Історія громади в м. Малині. 
Проектне будівництво Залу Царства

„Зверніться до Свідків Єгови й
повчиться в них правильно вести документацію
та експлуатацію культових споруд”
(Фещенко, інспектор земельного відділу м. Малина).

Аби проілюструвати розвиток релігійних громад Свідків Єгови на Житомирщині за останні 15 років, звернемо увагу на громаду міста Малина.
Час появи перших Свідків Єгови в Малинському регіоні достовірно невідомий. Припустима можливість аналогічності житомирській історії, адже достовірно відомо про існування німецьких поселеннь на території Малинського району на початку ХХ століття. Так, на території Радомишльщини існували чисельні німецькі колонії [34: 145]. Вже раніше ми могли дізнатися, що перші Свідки Єгови (Дослідники Біблії), які з'явилися на території області, були саме німці. Тому не виключено, що їхні представники були і в цьому краї.
У 30-х роках більшість віруючих німців було розстріляно в м. Житомирі. Так, наприклад, сталося з Шитіком Альбертом Михайловичем, батьком одного з перших Свідків Єгови малинського регіону Володимира Шитіка [134].
Володимир Шитік під час війни був вивезений фашистськими окупантами для роботи в нацистській Німеччині. Звідти він утік в Югославію, де йому дала притулок сім'я Свідків Єгови. Побувавши на першому в житті суді над Свідками Єгови, він остаточно переконався в правильності рішення прийняття ним віровчення конфесії. Повернувшись на батьківщину, він одружився з Надією Миколаївною. Через деякий час вони переїжджають до Росії, де на початку 60-х років приймають хрещення, тобто стають членами релігійної організації Свідків Єгови. За активну релігійну діяльність та за підозрою в „американському шпигунстві” Володимир Альбертович був притягнений до показового суду, на який запросили декілька сотень чоловік. Вів справу за словами Надії Миколаївни (м. Малин), суддя Ложніков. „І все там було, – розказує Надія, – як його прізвище – ложь (українською – брехня)”. Найбільш болючі згадки про той період у Надії Миколаївни були пов’язані з чутками про стан її чоловіка у в’язниці. Їй сказали, що йому там викололи очі; вона просила Володю написати своєю рукою декілька слів на коробці сірників, аби пересвідчитися в тому, що це не так.
На Житомирщину подружжя повернулося лише в 1970-х роках. Тут вони познайомилися з Лідою Огородник, Свідком Єгови з Житомира. З тих, хто цікавився віровченням Свідків Єгови, на місці було згуртовано групу із 8 чоловік, яка складалася з людей різного походження, в тому числі з активних у минулому адептів баптистської та п’ятидесятницької конфесії (наприклад, М.В.Брегель). Були навіть „таємні прихильники”, тобто приймаючи віровчення Свідків Єгови „як істинне”, продовжували відвідувати інші конфесії. Найактивнішим проповідником цієї групи вважалася Г.З. Степаненко, яка жила біля залізничної колії біля м. Ірша, 15 км. від Малина.
Галина Зінов’ївна Степаненко вважається першим Свідком Єгови в Житомирській області. Певний час, з 31.10.1950 р. до 11.07.1956 р., вона була позбавлена волі. В документах прокуратури та Радомишльської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих вказувалося лише те, що її реабілітація пройшла згідно законом України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” [130; 131]. Сама Галина стверджувала, що її заарештували за віру в Бога, оскільки при обшуку забрали Біблію як доказ її провини. Під час свого ув'язнення Степаненко познайомилася зі Свідками Єгови, які також були репресовані „за антирадянську агітацію”. І після того, як жінка відсиділа рівно 5 років 5 тижнів та 5 днів, вона повертається на батьківщину, тобто на станцію Ірша (Радомишльський район, Житомирська область). Пізніше, 31 жовтня 1959 року, Галина Зінов’ївна приймає хрещення (тобто стає членом Товариства "Вартової Башти"). З того часу вона продовжувала вести активне релігійне життя та відвідувати зустрічі в Києві. У 1980-х роках вона зацікавила віровченням Свідків Єгови Людмилу Сакович (м. Малин), яка також пізніше стає членом громади.
Як Галина, так і кожний член малинської групи зазнав тих чи інших переслідувань з боку місцевої влади, релігійних груп або своїх рідних. Особливо несправедливо було те, що влада над усе переслідувала тих, хто, перед тим як стати Свідком Єгови, був готовий, за різних обставин, померти за цю владу. В цих обставинах заслуговує глибокої поваги некритичний дух Свідків Єгови. Деякі віруючі так і говорили представникам влади: „Страшіть, не страшіть, а я вас все одно поважаю. Якщо вас не було б, у країні був би хаос”. Певні труднощі для віруючих створювали також близькі. Деяких навіть ставили перед вибором: внук або зібрання, а від інших відмовлялися їхні рідні. Наприклад, – від Ліди, рідної сестри Надії Шитік, відмовився її племінник, коли та лежала в лікарні, покинувши її на співвіруючих.
Залежно від обставин, на зібрання малинська група їздила в різні місцевості: в Клавдієво, Ірпінь, Новобіличі, Київ, Коростень тощо. Зустрічі проходили або в лісах, або на приватній квартирі. Марія Вікторівна Брегель (м. Малин) згадує, що в лісі намагалися знаходити зручні для зустрічі галявини, причому сідали на дерев'яні балки або колоди. На таких зустрічах збиралося 50 і більше осіб і, хоча умови були не досить зручні, багатьом подобалися такі місця. Проводив богослужіння в переважній більшості М. Яценюк з Києва, що свідить про „автономний статус” малинської групи від інших груп Житомирщини. Інакше кажучи, керування малинською групою здійснювали відповідальні чоловіки київської громади (збору).
„Малинська” група Свідків Єгови включала в себе не лише жителів Малина, а й представників інших районів та міст і селищ області. Зокрема, в групу входили жителі селища Гранітне , Ірша, села Вишевичі (Радомишльський район) та м. Коростеня . Жителі м. Коростеня в різні часи відвідували як шепетівські групи, так і київські (дивіться карту №1).
Літературою малинці були забезпечені гірше, ніж інша частина області. Найрозповсюдженішим методом „друку” публікацій був їхній ручний перепис. Надруковані машинкою книги та пісенники потрапляли з Сибіру. Але навіть таку кількість літератури потрібно було ретельно ховати. Галина Степаненко робила це, закриваючи її в банки і закопуючи на городі або в сараї.
Проповідували малинці переважно в електричках між станціями, стежачи за тим, щоб за ними не велося стеження, та своїм рідним.
На початку 90-х років релігійна ситуація в країні змінилася. 7 квітня 1991 р. малинські Свідки Єгови були запрошені на „перше в області відкрите служіння” в м. Житомирі, на якому були присутні представники „апарату уповноваженого”. Зустріч була детально задокументована представниками влади . Це були перші кроки в легалізації громади в області.
Після офіційної реєстрації конфесії в Україні зустрічі почали проводитися в м. Києві. Спочатку був один збір, що проводив своє богослужіння в залізничній лікарні [152]. У 1992 році в Києві було вже 4 збори, і малинські Свідки Єгови почали відвідувати зібрання на вул. Дружковській 10 . Малинська група входила до збору, який мав номер „758”. У вересні 1992 року та травні 1993 року збір відвідав член всесвітнього Керівного органу Мільтон Геншель. Марія Брегель (м. Малин) згадує, що Мільтон Геншель на одній із зустрічей пояснював 12-й розділ книги Екклезіяст (Біблія). Фотографія зустрічі вересня 1992 року була поміщена на сторінці 701 книги „Свідки Єгови – вісники Божого Царства” [84: 701].
У той час було прийнято рішення, що в Малині можна проводити зустрічі окремо, посилаючи туди одного із представників київського збору. Обов’язок проведення богослужіння на місці та забезпечення літературою взяв на себе Сергій Шевчук. У грудні 1993 року Володимир Шитік та Станіслав Скиба були призначені старійшинами малинської групи. В березні 1994 року, у зв’язку з переїздом Сергія Шевчука в український Бетель (релігійний центр Свідків Єгови в країні), обов’язок проведення богослужіння був перекладений на Олександра Сараєва. Пізніше в Малині з’явився другий, після Володимира Шитіка, охрещений чоловік – Володимир Михайлов.
У червні 1994 року зустрічі малинської громади переносяться у м. Коростень в зал автопарку, де декілька років до того керівника коростенської групи Станіслава Скибу судили громадським судом. Проте зустрічі в Коростені проводилися вже до цього.
1994 рік став знаменний також і тим, що тоді абсолютно зникла проблема з літературою. Згідно із замовленням збору, кожен номер "Вартової Башти" почав приходити в кількості 800 примірників [152: 6].
У травні 1995 року Свідків Єгови в Коростені відвідав районний наглядач Павел Змешкал. Після його візиту коростенська група отримала статус збору . Малинці ж продовжували відвідувати недільні зібрання в м. Коростені, хоча по буднях зібрання продовжували проходити в Малині.
Згодом у зборі „Коростень”, у складі якого була малинська група, з'являються нові люди, що пізніше взяли на себе обов’язок керування в громаді. В 1998 році у м. Овруч було призначено двох спеціальних піонерів – Андрія та Марію Мельниченків. Перед тим як стати Свідком Єгови Андрій був активним баптистським проповідником.
У листопаді 1997 року вперше в м. Коростені пройшов одноденний конгрес, на якому мали промову представники Бетеля (адміністративного центру Свідків Єгови в Україні) та колишні керівники громади з Києва.
Найвизначнішою датою для історії громади в м. Малині є 1 жовтня 2000 року. Саме в цей день було зареєстровано громаду, теократично відокремлену від Коростеня – збір „Малин”. 10 серпня 2001 року „Релігійну громаду Свідків Єгови в м. Малин” була зареєстровано в Житомирській обласній раді (реєстраційне свідоцтво № 555 від 10.08.2001 р.) [153: 7].
Після реєстрації почалася робота з оформлення документів на будівництво Залу Царства (культової споруди). Влада місце для будівництва надала безкоштовно, і вже після деяких узгоджень з Бетелем, 18 березня 2004 року почалося будівництво проектного Залу Царства. Для допомоги в будівництві в Малин було скеровано спеціальну будівельну бригаду, що спеціалізувалася на будівництві Залів Царства. Також у Малин для допомоги співвіруючим Свідки Єгови приїжджали з різних куточків області та України. Забезпечення обідами взяла на себе малинська громада.
Історично-пояснювальна довідка
У 1983 році в США було вперше оголошено про організацію Фонду для будівництва Залів Царства. Зараз свій Фонд для будівництва Залів Царства є майже в кожному філіалі світу. Пізніше, у 1987 році, було оголошено про створення Регіональних будівельних комітетів. Це полегшує тягар, що лежить на тих зборах, які самі будують для себе Зали: тепер їм надається допомога в придбанні земельної ділянки і матеріалів, у плануванні будівництва і координації роботи місцевих добровільних будівельників [73: 4]. Від березня 1996-го року до жовтеня 1998 року Керівний орган схвалив прохання про позики на будівництво 359 Залів Царства, які надійшли від філіалів, що керують діяльністю Свідків Єгови в 11 країнах Європи. В Україні майже всі Зали Царства будують за стандартним проектом. Це дозволило, починаючи з 2001 року, побудувати 283 культові споруди. За гроші, пожертвувані у Фонд для будівництва Залів Царства, вже побудовано сотні Залів у Болгарії, Македонії, Молдавії, Росії, Сербії і Чорногорії та Хорватії [71: 3,4].
12 травня 2004 року вважається датою закінчення будівництва. І вже на початку червня 2004 року зустрічі Свідків Єгови в м. Малині почали проводитися в новозбудованій будівлі. Це стало можливим завдяки дружній роботі Свідків Єгови та гарній співпраці з місцевою владою. Члени організації Свідків Єгови в Малині особливо відзначають злагоджене співробітництво з мерією, держадміністрацією, архітектурним та земельно-плановим відділом.
Не обійшлося і без деяких труднощів. Агресивні представники місцевого населення декілька раз псували будівлю, кидаючи в неї камінням. Також неодноразово було пошкоджено вивіску «Зал Царства Свидетелей Иеговы», окрім того неодноразово нічні чергування в Залі зривалися людьми в нетверезому вигляді. Міліція, за словами віруючих, не завжди оперативно реагує на такі порушення правопорядку.
Зал Царства Свідків Єгови у м. Малині є результатом першого будівництва за стандартним проектом на Житомирщині і другою культової спорудою в області. Зал Царства також побудований у м. Новоград-Волинський. Планується подібні будівництва в Коростені, Бердичеві та Житомирі. У м. Житомирі планується побудувати два комплекси Залів Царства.
Дев'ятого квітня 2005 року в Малині відбулося посвячення Залу. На цьому торжестві були присутні 136 чоловік. Переважна більшість присутніх допомагали в будівництві споруди. 
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню