Суди над представниками конфесії. - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Суди над представниками конфесії.

Книги > СИ в Житомирской обл.
Суди над представниками конфесії. Суд Никитюка

«„Ах, чем я виноват?» – «Молчи! Устал я слушать,
Досуг мне разбирать вины твои, щенок!
Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать».
Сказал и в тёмный лес Ягнёнка поволок».
(Із байки І.А. Крилова «Волк и Ягнёнок»)

Однією з форм жорсткого покарання активних членів громади вважалися судові процеси. Але суди вважали не лише покаранням, а й засобом атеїстичного виховання населення, адже судові процеси в той час широко освітлювалися пресою та телебаченням.
Судили як жінок, так і чоловіків, причому судили за будь-що, що пов'язувалося з конфесією „єговістів”, порушуючи при цьому прийняті навіть у самій країні закони [50]. Сьогодні багато відомих учених та державних службовців визнають, що рішення судів над релігійними та політичними діячами були заздалегідь відомі, тому факти були підтасовані і не потребували ретельної перевірки. Для засудження за звинуваченням в «антирадянській діяльності» достатньо було лише назви „Свідок Єгови” [47].
„Каральна практика обласних судів” показувала, що радянська влада воліла „давати по максимуму” радянським злочинцям за їх інакомислення, не жаліючи обвинувачених та їх сімей. Судячи зі звіту «О роботе Прокуратуры Украинской ССР», за один квартал було засуджено 634 особи „спеціальної підсудності”, 87% мір покарання – 10 та 25 років, а третю частину усіх вироків складала міра в 25 років [109: 211].
Історична довідка
Необ’єктивно та не досить правильно стверджувати, що радянська влада під час усього свого існування не поважала право не служити в збройних силах з релігійних переконань. На початку свого існування радянською владою був виданий декрет від 4 січня 1919 року , який передбачав заміну військової служби громадянським обов’язком, якщо особа діє «искренно и добросовестно». Невідомо, чи був дотриманий цей декрет на місцях у всьому СРСР, однак все ж таки є документ від 12 січня 1921 року, який звільнював віруючого від військового обов’язку.

Проте суди над Свідками Єгови були особливі. Про перші дві такі особливості свідчить М.Г. Михайлов у своїй статті «Наш атеизм и наш гуманизм» (1989р.). Коментуючи свою цікавість до судів над Свідками Єгови, він пише: „Інтерес до фактів повторного засудження я виявив, повторюю, з тієї причини, що надто це жахливо: давати другий термін фактично за те, що людина притримується усе того ж, що і три-чотири роки тому притримувалася, віросповідання, за те, що віра його настільки тяжкий іспит витримала, не зламалася, не зруйнувалася. Трохи пізніше я довідався про ще жахливіше: виявляється, відповідно до чинного законодавства, таким віруючим можна по відбутті ними другого терміну давати і третій термін. Скільки всього закарпатських, прикарпатських Свідків Єгови відбуває, відбуло другий, а може бути, і третій термін – довідатися простому смертному неможливо, тому що газети не те що не висвітлюють такі суди, але навіть не інформують про них суспільство, оберігаючи таємницю державної безпеки. А люди, що таку статистику мають, зберігають її у вузькому колі особливо довірених осіб ” [31: 72].
Таким чином, М. Г. Михайлов одразу вказує на першу жахливу особливість судів над Свідками Єгови – їх періодичну повторюваність. І так відбувалося не лише з закарпатськими та прикарпатськими Свідками Єгови, такі випадки траплялися і в Житомирській області. Валерія Поліщука з міста Бердичева за відмову від служби в армії було осуджено двічі: перший раз – 06.07.1978 року [123; 127;118; 112] і другий раз – 12.01.1982 року. При повторному судовому процесі Валерій повторював неодноразово, що один раз він вже поніс покарання за таку ж провину . Проте суд не зважив на це, і його перше засудження було визнано судом як „обтяжуючу вину, а тому знаходить необхідним вибрати йому міру покарання у вигляді позбавлення волі у ВТК суворого режиму” (курсив автора – К.Б. ) [118].
Друга особливість, яку помітив М. Г. Михайлов, була також притаманна для цього регіону, а саме – необ’єктивність преси. Нами уже згадувалося в розділі 4.1 про специфіку дії місцевої преси. Обласні періодичні видання справді вибірково описували суди над Свідками і робили це, звичайно, в своєму „комуністично-антиєговістському” світлі.
Про третю особливість ведення судових процесів над Свідками Єгови неодноразово повідомлялося у звітах про перевірку роботи прокуратури в українських областях, а саме про їх фальсифікацію. Під час спеціальних перевірок виявлялося, що в ряді випадків первинна документація була „сфальсифікована працівниками окружного відділу Міністерства державної безпеки ” [109: 196]. У таких випадках матеріали на працівників МДБ (КДБ) передавалися в особливі інстанції.
Як бачимо, радянські „найсправедливіші суди у світі” не завжди були такими справедливими, як про це говорили на різноманітних міжнародних конференціях. Часто рішення уже було відоме до суду і було “спущено” зверху. Будь-які мляві спроби адвокатів зменшити строк залишалися непоміченими, оскільки адвокати не завжди допомагали засудженому. Наприклад, у випадку з А.М. Костецьким (м. Клевань, Рівненська область) сторона захисту допомагала прокурору, задаючи підсудному провокаційні питання. Інколи (як це сталося з Ю. Вуйциком з Івано-Франківщини) судді давали навіть більше, ніж просили прокурори. У будь-якому разі усі матеріальні затрати, в тому числі й оплата адвоката, лягала на обвинуваченого .
Показова справедливість радянських судів виявлялася також у тому, що досить часто на судові процеси пускали не всіх; поза залом суду залишали навіть рідних. У більшості випадків на суди запрошували з профілактичною метою незнайомих людей, для того щоб показати, як „радянська влада карає своїх ворогів”. Співвіруючим потрапити на суд було важче, але бути на суді кожний Свідок вважав обов’язком.
Саме на суді осуджений мав можливість привселюдно захистити свою віру, не боячись за те, що його могли заарештувати або змусити мовчати. Тому кожен з осуджених Свідків Єгови використовував таку унікальну можливість в своєму останньому слові, відмовляючись від захисту адвоката . І саме ці слова приходили послухати співвіруючі. Пізніше багато хто дослівно згадував ці слова вже через 50 і більше років. Так, Володимир Шитік вирішив стати Свідком Єгови саме після таких слів „братів по вірі” в Югославському суді.
Крім останніх слів, присутніх у суді дивував дух людей, яких засуджували на довгі каторжні роки. Так, після того як І. Тинкалюк (с. Ворохта, Івано-Франківська область) вислухав свій вирок (5 років в тюрмі суворого режиму), він впевнено відповів: „Усі п’ять років легенько на одній нозі простою”.

Особливу цікавість для історії мав судовий процес над Михайлом Никитюком та його жінкою Марією. Никитюк на той час, як став Свідком Єгови, займав досить високий посаду, він був майором Радянської Армії. Прийнявши вчення конфесії та позицію нейтралітету, Михайло залишив ряди Радянської Армії „через свої релігійні переконання” [126]. Така приголомшуюча подія була досить рідкісним фактом в області, тому набула великої популярності в пресі [91]. І оскільки ніхто з начальників не зрозумів та не сприйняв таке рішення, то Никитюка було відправлено в психіатричну лікарню у Львові для ретельного обстеження. Результатом такого обстеження став висновок головного лікаря психіатричної лікарні, який він дав самому Никитюку: „Сюди треба відправити не тебе, а тих, хто тебе сюди прислав”.
Після такого обстеження та звільнення з армії Михайло влаштовується кочегарником в лазні [126]. Марія, яка працювала лікарем, також звільнилася з роботи і влаштувалася прибиральницею в магазині. До кінця не відомі причини такого звільнення. Анна Тисленко (м. Новоград-Волинський) стверджує, що на неї почали тиснути згори, повсякчасно шукаючи нагоду звинуватити її нову релігію у винекненні прблем зі здоров’ям у її пацієнтів.
Проте звільненням радянська влада не обмежувалась. 16.09.1981 року подружжя Никитюків як „активні єговісти” були притягнуті до судової відповідальності, суд над Никитюками отримав широкий розголос в області.
Перед судом з багатьма членами шепетівської та новоград-волинської групи була проведена бесіда, де Свідкам Єгови пропонували виступити проти подружжя. Користувалися різними методами – від заохочування та підкупу до залякування. Це дало певні результати: деякі особи, які відвідували зустрічі Свідків, погодилися давати неправдиві покази, а М. Огородник , член організації, видав таємну інформацію про всіх керівників громади, що призвело до негативних для них наслідків [129].
Крім того, було проведено роз’яснювальну роботу серед місцевого населення, при цьому про подружжя Никитюків говорилосяяк про украй небезпечних кримінальних злочинців. Михайла та Марію було звинувачено в підбурюванні до невиконання радянських законів, бажанні дітовбивства „невірних”, пропагуванні „низькокваліфікованої праці” та відмові від участі в деяких заходах громадських й політичних організацій.
Щодо ціх та інших звинувачень, що вказані в документі №6, хотілось би дещо зазначити. Ознайомившись зі всіма наявними документами цього суду, нічого кримінального в діях Никитюків виявлено не було. По-перше, будь-яка праця в СРСР оголошувалася почесною, тому в радянській державі не повинно було бути „ низькокваліфікованої праці”; твердження про „низькокваліфіковану працю” суперечило суті комуністичної ідеології. По-друге, участь в мітингах, святкових демонстраціях, виборах, вступ у партійні, комсомольські та громадські організації вважалося справою добровільною, тому „схиляння” до нейтральності по відношенню до цього не повинно було каратися законом. По-третє, про своє шанобливе ставлення до влади, хибність звинувачень у спробах її знищення Америкою, чесне виконання радянських законів, що не суперечили вірі Свідків, уже не раз було доведено, як науковцями, так і самими віруючими . І останнє – в ході дослідження історії Свідків Єгови на Житомирщині були виявлені грубі фальсифікації окремих фактів та даних щодо цього суду.
Вищенаведені факти розуміли і учасники судового процесу. Сам Никитюк був досвідченим у юридичній та судовій справі, оскільки під час служби майором армії був змушений неодноразово звертатися до законів УРСР. У ході судового процесу він неодноразово вказував судді та прокурору в помилковості їхніх тверджень з точки зору радянського законнодавства. Однак, як згадують присутні на суді, все нагадувало байку Крилова, уривок з якої наведений в епіграфі розділу. Очевидці згадують також і те, що співчували Михайлу Никитюку навіть суддя та прокурор, часто даючи йому слово. Крім цього, місцеві жителі пригадують спогади матері судді, який, повернувшись із засідання суду, бідкався матері, кажучи „яку людину я сьогодні засудив !”.
У будь-якому випадку релігійну діяльність Никитюка було оцінено як антирадянську, за це його було притягнуто як справжнього кримінального злочинця „к 4 годам лишения свободы в исправительно-трудовой колонии со ссылкой на 4 года», а його жінку за статтею 209 ч. 2 УК УССР до 3 років позбавлення волі з виселенням на 3 роки. [129: 6].
За даними студентки історичного факультету В’ятського державного гуманітарного університету Кобелевої Ксенії Владиславівни, подружжя Никитюків зараз проживає в м. Мічурінськ Тамбовської області (Росія).
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню