Радянська преса як спосіб формування суспільної думки - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Радянська преса як спосіб формування суспільної думки

Книги > СИ в Житомирской обл.
Ставлення радянської влади до Свідків Єгови. 
Ідеологічний та фізичний тиск
Радянська преса як спосіб формування суспільної думки

«…Итак, о Свидетелях Иеговы
из всех сектантских направлений,
кроме баптизма (…) написано больше всего».
( И. Синельников, «Наука и религия» [102]).

Найбільш дієвим методом боротьби радянської влади з релігійним інакомисленням була офіційна пропаганда як засіб дезінформації пересічних громадян. І як ми побачимо пізніше, інформаційний зміст місцевої преси мав різний характер. Найголовніша мета такої інформації – сформувати у громадян хибну думку щодо діяльності незручних для радянського ладу організацій та релігійних громад. Робилося це різними методами, але найчастіше в офіційній радянській пресі щодо діяльності різних релігійних громад на Житомирщині робилися висновки, які не підтверджувалися практикою і були зовсім відірвані від життя. Причому писали про різні релігії та конфесії, поширюючи одиничні винятки. У газеті «Радянська Волинь» існувала навіть постійна рубрика зречення від віри колишніх членів релігійних громад. Ось приклад: «Я диригував хором автокефальної церкви в с. Кодні. Тепер відмовляюся від цих обов'язків. Гр. Трембицький». Інша заява в газету: «Зрікаюся релігійних забобонів і закликаю всіх сільських церковних регентів піти за моїм прикладом. Регент Вацьківського церковного хору І.Петрук» [98: 78].
Метод дезінформації в пресі та на телебаченні застосовували і до громади Свідків Єгови [139; 142; 141]. Досить часто конфесію звинувачували в політичних махінаціях, керованих США. Причому використовували недостовірні та неперевірені факти. Навіть у радянських енциклопедіях було зазначено про нібито „антирадянську” діяльність Свідків Єгови [62: 482].
Такі та інші звинувачення підтримувала районна, обласна і республіканська преса . Тому не дивно, що місцева влада та Комітет державної безпеки широко використовували пресу в своїх ідеологічних цілях, спрямованих проти будь-яких проявів „єговізму” в області.
В одному із документів міськвиконкому (додаток: документ №3) вказано, що лише за період з 1981 до 1983 року в обласній газеті „Радянська Житомирщина” було надруковано 7 статей, „разоблачающих антиобщественную деятельность некоторых иеговистов и их вожаков” [121]. В іншому документі цього ж відділу (додаток: документ №2) також іде мова про „численні виступи міської преси з питань негативних явищ в діяльності ієговістських груп” [119].
Так чи інакше, про Свідків Єгови науковцями та кореспондентами всесоюзних і регіональних видань було написано досить багато. За деякими даними, лише за період з 1960 до 1979 року про Свідків Єгови радянськими дослідниками було видано біля 50 книг [55]. Книги були написані радянськими вченими або прихильниками комуністичної ідеї, тому про об’єктивність та незаангажованість до забороненої в СРСР релігії не може бути й мови.
Інформацію ж регіональних газет та журналів Житомирської області ми умовно можемо поділити на два види:
1. Заполітизована, або та, що подавалася на замовлення.
2. Атеїстично-профілактичного, або викривального характеру.
Перший вид використовувався державними службами неодноразово. Найчастіше всього вони описували судові процеси або інші важливі події в області; ця інформація вміщувалася на перших сторінках, і як правило, була досить об'ємною. Автори таких статей діяли за принципом – „знищити те, що ще не знищили”. Наприклад, коли Павла Рудюка за „антирадянську діяльність” засудили до 4 років позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудових колоніях суворого режиму з конфіскацією 50 процентів майна [90], в місцевих газетах було опубліковано декілька статей різних авторів, де Павла, крім усього іншого, що його чекало, було звинувачено в блюзнірстві, посяганні на особу й права громадян [90], названо лицеміром, першим ворогом Вітчизни, наводились історії про те, що він „прикидався добросовісним і старанним”, а насправді „з піною на губах погрожував тим, хто не прислухається до нього” [90]. Проте кореспонденти забули, що пишуть про чоловіка похилого віком, про якого, при опитуванні знайомих йому людей (сусідів, колег), останні згадували як про „дуже доброго чоловіка”.
Застосовуючи другий вид інформації, кореспонденти, описуючи Свідків Єгови, намагалися використовувати найчорніші фарби. Так, керівників громади зображували або як психічно неврівноважених людей, або як кримінальних злодіїв з антигуманними намірами (дивіться пункт №2 нижченаведеної таблиці). Складалося враження, що Свідки Єгови є не релігійною організацією, а божевільнею або бандою головорізів.
Звернемо також увагу на певні методи написання „антиєговістських” статей. Досить часто кореспонденти вдавалися до:
1. Абсолютної неправди: про проповідування Свідками Біблії говорилося як про „проповідування третьої світової війни”, про юних членів громади говорилося так, що їх „молоді роки пройшли ніби в тумані”[89], а про регулярні зібрання Свідків Єгови вже в іншій статті говорилося як про такі, „на яких під виглядом вивчення біблії одверто підбурюють громадян, у тому числі неповнолітніх, до відмови від громадської діяльності й виконання вимог радянських законів, а під приводом виконання релігійних обрядів посягають на особу й права громадян” [90]. Про хибність таких поглядів вказано в таблиці цього розділу та в змісті інших розділів книги.
2. Створення неправдивих ілюзій щодо ситуації в країні: „В соціалістичному суспільстві немає потреби штучно прискорювати цей процес „репресивними” заходами. Радянська держава керується в своїй діяльності марксистсько-ленінською теорією, яка вчить, що релігія зникатиме в тій мірі, в якій розвиватиметься соціалізм” [95: 3]. „В нашій країні, – як писалось в одній з радянських газет, – кожний громадянин може сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Рівні права гарантувала віруючим і не віруючим громадянам Конституція СРСР” [95: 3]; таблиця, пункт №5.
3. Використовування негативних фактів з біографії людини: історія П. Рудюка [89; 90], Є. Полтко [88], М. Никитюка [91], М.Огородник [87] та ін. Хоча невідомо, скільки в цих історіях було правди.
4. Популяризація відречення від віри окремих громадян: „Обласні газети, брошури подали сотні прізвищ тих, хто відійшов від єговізму, включаючи рядових і старших слуг” (Куц М.Т., книга „Ілюзії єговізму”, 1974 рік [57: 43]).
5. Подання винятку, як закономірності. Наприклад неправильні, настирливі методи проповідування окремих недосвідчених вісників подаються як поведінка усіх Свідків.
6. Використання фактів, які не можна одразу перевірити. Часто в таких статтях певній особі приписують ряд негативних, аморальних якостей: „Остерігайтесь таких бабусь! То вони тільки прикидаються, що віддають свою енергію спасінню людства. А насправді – ладні топити кожного у ложці води” („Поєдинок”, “Комсомольська зірка” за 26 січня 1982 року).
Отже, можна з упевненістю сказати, що найбільшим джерелом неперевіреної та заангажованої інформації про Свідків Єгови в радянський час була саме преса. Написане подавалося як істина в останній інстанції, і для того, щоб упевнитися в правдивості поданих тверджень, потрібна була об’єктивна та глибока перевірка фактів та даних, поданих у пресі, а легше було просто повірити написаному. Впливав також фактор „масовості” („в це вірять усі, чому я не повинен вірити?”) та „авторитетності” („так говорять відомі кореспонденти та пишуть популярні газети, чому я не повинен їм довіряти?”).
На жаль, і сьогодні російська та українська преса інколи повторює помилки минулого, публікуючи таку ж необ’єктивну інформацію [140]. Причиною цього, очевидно за все, є певний вплив на думку автора статті старих комуністичних або традиційно-релігійних нетолерантних ідей.
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню