Виховання дітей Свідків Єгови - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Виховання дітей Свідків Єгови

Книги > СИ в Житомирской обл.
Виховання дітей Свідків Єгови в релігійному дусі 
та приклади їх віри

„Діти – живі квіти землі”.
(М. Горький)

Згідно з Біблією, сім'я – священний інститут. Багато віруючих вважають сім’ю не лише першочерговим місцем для поклоніння Богу, а і засобом служіння йому. Тобто вірність у сімейних стосунках відповідно з Біблією, і є поклонінням Богу.
Саме так свято ставляться до сім'ї Свідки Єгови. Читаючи публікації Товариства "Вартової Башти", приходимо до думки про надання сім'ї в організації особливого статусу в поклонінні Богу. Даються дієві та практичні поради в усіх сферах сімейного життя. Наприклад:
„Сім'я є основною одиницею людського суспільства. Чоловік і дружина можуть втішатися в ній цінним спілкуванням, а діти можуть мати охорону й підготовлятися до дорослого життя.” (Знання, яке веде до вічного життя, 1995 рік [70: 134]).
„Одна справа знати, що Біблія говорить про подружнє життя, зовсім інша – застосовувати її поради... Ми ж не хочемо створювати видимість боговідданості, не показуючи її у своїй родині. Натомість ми прагнемо виявляти справжню відданість Богу” (Поклоняймося єдиному правдивому Богові, 2002 рік [76: 151]).
„Дуже добре, коли батьки і діти відпочивають разом... Чому б не зайнятися зі своїми дітьми чимось творчим? Співайте пісні, зустрічайтеся з друзями, відвідуйте цікаві місця. Такі зайняття сприяють спілкуванню” (Секрет сімейного щастя, 1996 рік [77: 57, 58]).
„А що, коли ваше подружжя, чоловік або дружина не хочуть студіювати Божого слова з вами, а навіть противиться вашій християнській діяльності? Біблія заохочує вас не покидати вашого подружжя й не дивитися на розлучення як на легкий вихід з ваших проблем. Старайтеся, як можете, поліпшувати домашні обставини застосуванням біблійних принципів до вашої власної поведінки” (Ви можете жити вічно в Раю на землі, 1984, 1990 рік [68: 248]).
Вищевказані принципи відповідають принципам сучасної педагогічної науки. Більшість педагогів згідні з тим, що моральні принципи Біблії допомагають у вихованні дітей [26: 16,17]. Ситуація минулих літ у СРСР була абсолютно іншою. Відповідно до програми КПРС (1961р.) – програми „побудови комунізму” – постало завдання запровадити обов'язкове середнє загальне і політехнічне навчання для всіх дітей шкільного віку і 8-річне – для молоді, зайнятої в народному господарстві без відповідної освіти [6: 246]. Для цього почали залучати більше молоді в педагогічні вузи , і, згідно з атеїстичним напрямком освітньої діяльності, серед майбутніх вчителів проводилася широка „роз’яснювальна і пропагандистська робота” [6: 248]. Після закінчення навчальних закладів і подальшого влаштування на роботу вчителі та викладачі повинні були проводити атеїстичне виховання, але вже серед учнів та студентів. У дітях, крім атеїзму, насаджувалась не просто патріотичність, а фанатична відданість комуністичному ладу. Часто дітей та молодь втягували в атеїстичні аморальні змагання. Так, «юні безвірники» – учні Глибочанської 7-річної школи ім. Шевченка (Баранівський район) – ухвалили клопотати про закриття Глибочанської церкви. «Знищимо релігійні кубла на шляху соціалістичної перебудови села», – писали діти [98: 75]. А студенти Коростишівського педтехнікуму організували «суд над богом»: щоб ні в жодних батьків студентів не було у своїй хаті образів. Батьки зносили до безвірницького кабінету свої образи, там їм видавали портрети проводирів революції. «Всі образи вдома вже скинули дві третіх батьків» – повідомлялося в місцевій газеті [98: 75]. Результатом такого виховання ставало нетолерантне і навіть агресивне ставлення до тих, хто не підтримував комунізм. Свідки Єгови не були винятком.
Часто об’єктом тиску державних служб на віруючих були їхні діти. І оскільки в школах панував такий прорадянський дух, то саме там було найлегше вплинути на дітей Свідків Єгови. У таких діяннях брали участь як викладацький контингент – вчителі, директори шкіл, шкільні психологи, так і учнівський – учні та студенти. Нам відомо досить багато прикладів таких дій не лише на Житомирщині, а й по всій Україні.
Ельвіра Абрамова (м. Ялта, Кримська АР), розповідаючи про свого сина, шестикласника Романа, говорила, що вчителька досить часто піднімала її сина з місця і, показуючи на нього, говорила до класу: „Бачите цього хлопця? Він зрадник, він не любить нашу батьківщину, він відмовляється надягати зірку жовтеняти, не дружіть з ним ніхто”. Так само робили і на шкільних лінійках. Це давало свої жахливі результати – на перервах десятикласники збивали хлопця з ніг і били його ногами.
Володя Грохольський (м. Ямпіль, Вінницька область) розказував, що коли територію його рідного краю зайняли румунські війська, то в школах ввели обов’язковий предмет – релігію, і його викладав священик. „Викладання” предмета зводилося до молитов на колінах перед образами. Володя відмовлявся це робити, оскільки Свідки Єгови не вірять, що Богу можна вгодити через поклоніння іконам. Коли це побачив директор школи, то Володю чекали фізичні покарання – спочатку його били по руках, наступного дня директор зі всієї сили смикав хлопця за волосся. А вже потім директор вдався до публічного покарання палицею. Ці дії так і не дали Володимиру Грохольському можливості закінчити четвертий клас своєї школи.
Взагалі дітям Свідків Єгови навіть при гарній успішності майже увесь час занижували оцінки або не видавали атестат. Після закінчення школи Микола Лунга (м. Житомир) чекав чотири роки, поки йому віддали атестат, а Іларіон Анкуца (м.Ямпіль, Вінницька область) за свою віру так і не отримав грамоту, хоча вчився краще всіх в класі.
Інколи вчителі вдавалися до жахливих речей. Оксана Лагоржевська (м. Шепетівка, Хмельницька область) розповіла, що в один із днів на роз’яснювальну бесіду її викликав до себе один із вчителів. Після того, як вона ввійшла в його кабінет на четвертому поверсі, він замкнув за нею двері і в ході розмови цілком серйозно сказав: „А що, якщо я зараз тебе зґвалтую? Чи допоможе тобі твій Бог?”. Врятувало лише те, що Оксана була близько біля вікна і сказала, що вистрибне з нього, коли він наблизиться до неї.
І навіть під час легалізації цієї конфесії випробування віри дітей Свідків Єгови не припинилися. За спогадами Варвари Козак (м.Шепетівка, Хмельницька область), у школах м. Новоград-Волинського, вчителі примушували дітей Свідків Єгови, та й її в тому числі, вголос молитися перед усім класом. А діти в школах обмальовували одяг та усі зошити Свідків написом „Біле Братство”.
Витримати такі неприємні моменти дітям допомагали батьки, які попереджували своїх дітлахів про можливі труднощі щодо їх віри. Зразковим у цьому плані є приклад батька Оксани Лагоржевської Мар’яна Цибульського, який був висланий за віру до Сибіру [74: 20]. Щоб підтримати своїх двох дочок та жінку, маму Оксани, він звідти писав майже кожен день. Ось витримка з його листа, де він переконує Оксану в правильності цнотливості:
„Новий Світ відкриє нові можливості для служіння Богу, але особливий привілей прикрасити Нову Землю матимуть дівчата, що перемогли ворога і ворожий світ. Це квіти весни Тисячоліття Христа, це зорі яскраві, що провіщають радість.
Дорога Оксаночко! Ти ходиш тими стежками по рідним мені місцям, котрі були мені так близькі двадцять сім літ тому. Як дорогі моєму серцю хатини, де знаходив сердечну приязнь і любов Свідків Божих”.
Часто, крім настанов та повчань, батьки разом з дітьми вчили напам'ять вірші з Біблії та духовні пісні, і траплялося так, що дошкільнята знали понад 50 біблійних віршів. Однак Свідки не вчили своїх дітей фанатичної віри, вони прагнули розвивати в них щирі, проте обґрунтовані на здоровому глузді почуття. Батьки вимагали від своїх дітей роздумувати над біблійними вченнями та привселюдно захищати їх; вони діяли за принципом А. Макаренка „більше поважаю, більше вимагаю”. Це давало можливість дітям при необхідності давати розумні, мудрі відповіді. Наприклад, коли Роману, сину Ельвіри, задали провокаційне питання „Коли ти виростеш, то чи підеш в армію?”, він відповів: „От коли виросту, тоді й спитаєте!”.
Але найважче було тим дітям, батьки яких не розділяли і навіть противились їхній вірі. Досить гучно у свій час пролунала історія з Валерієм Поліщуком (м. Рівне). У 1975 році 16-річний Валера познайомився з сім'єю Рудюків – Павлом та Людмилою, які жили поряд з ними в місті Бердичеві. Він та його старша сестра Антоніна перейняли віровчення Свідків Єгови і почали регулярно відвідувати їхні зустрічі [127] . Це не сподобалося „вихованим в атеїстичному дусі” [123] батькам та працівникам КДБ. Почався невщухаючий моральний та силовий тиск, як з боку батьків, так і влади. Місцеві жителі та сам Валера розказують про випадок, коли його батько здійснив спробу вбивства з рушниці Павла Рудюка, а мати побила його дружину Людмилу. Сам батько, за словами Валерія, неодноразово фізично знущався над дітьми. Антоніна була змушена виїхати з міста. Місцевою владою ця подія була розцінена, як „діяльність Свідків Єгови, що направлена на розділення сімей та викрадання неповнолітніх”. Павла Рудюка була заарештовано [89; 90], а його сім'я пізніше була змушена продати гарний будинок та перебратися до іншого, менш зручного. Сам Валера згодом був двічі ув’язнений за свої переконання. Друге ув’язнення відбулося за допомогою його матері.
На жаль, і сьогодні трапляються ситуації, коли батьки не поважають релігійних переконань дітей. Навіть бувають випадки, коли батьки ставлять дітей перед вибором: релігія або життя батьків. Тобто у випадку вибору нової релігії батьки погрожують покінчити життя самогубством. Так, наприклад сталося з Лесею Федорчук (с. Микуличин, Івано-Франківська область). Але через втручання рідної сестри Лесі все обійшлося.
Інший приклад „залякування дітей” Свідками Єгови, який широко висвітлювався пресою, – це приклад Єви Полтко та її дітей. У газеті „Радянська Житомирщина” [88] було опубліковано статтю, яка була написана зі сторони „несправедливо ображеного” чоловіка Єви Полтко. Єву Полтко було позбавлено права виховувати свого сина Руслана. Крім цього, вона та її дочка Алла, були усіляко принижені офіційною пресою. Єву було названо „вірною служкою імперіалістів, тісно зв’язаною з розвідувальними службами імперіалістичних країн”; звинувачено у „проповідуванні третьої світової війни”. Крім того, їй було приписано ряд аморальних якостей – лукавство, брехливість, жорстокість, лінь, підступність фанатичність, нелюбов до дітей тощо. Важко уявити, щоб стільки аморального вмістилося в простій віруючій жінці. А виховання біблійних принципів у своїй дочці Аллі було розцінено радянськими кореспондентами як „паразитичний спосіб життя” та відволікання від „суспільно-корисної праці”.
Таке негативне ставлення до виховання дітей Свідків Єгови в дусі релігійної моралі призводило до того, що діти були змушені потайки вивчати Біблію. Так, наприклад, робили Олена та Таня, діти Лідії Пуздрач (с. Двірець, Житомирський район). Щоб послухати біблійні історії та принципи Біблії, вони разом з мамою глибокої ночі приходили до Ніни Павлюк і залишалися у неї до ранку.
Після легалізації громади ставлення до дітей Свідків Єгови з боку вчителів та соціального оточення змінилося на краще. В області відомі випадки, коли місцева преса навіть публікувала уривки з творів учнів, де вони розповідали про своє бажання більше служити Єгові. Так сталося з Юрою Скибою (м. Коростень), коли в газеті „Радянське Полісся” [94: 3] опублікували уривок з його твору-анкети, де у дев’ятикласників питали про їх бажання участі в молодіжних організаціях. Публікуємо уривок твору Юри, приведений у статті :
„Став би членом всесвітньої організації Свідків Єгови. В них є справжня любов до культури. Свідки Єгови ведуть себе як кровні брати”.
Нині Юрій Станіславович Скиба виконує обов’язки помічника відповідального за будівництво Залів Царства в Житомирській області і служить старійшиною збору м. Коростеня.
Отже, згадувані в цьому розділі діти в більшості випадків сьогодні дорослі й зрілі фізично та духовно люди. Своєю духовною зрілістю вони завдячують турботливому вихованню батьків, даному їм ще в юному віці. Це ще раз доводить важливість раннього виховання. Приклад Свідків Єгови також показує необхідність звертатися не лише до їх емоційного сприйняття, а й до обдуманого розуміння всіх моральних принципів, вихованих у дитині.
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню